агенція новин

Уривок з нового роману "Унія"

серпень1659, перед Успінням

Під Хмельником розкинувся пишний ярмарок. Сотні здоровенних маж згрудилися на фарному майдані, загони повнилися худобою. Святково вдягнена людність купувала, прицінювалася, пила та їла за довгими столами.


На військо тут не чекали.

Перелякані ярмаркові старости підбігли до Гуляницького, прийнявши його за начального. Побачивши Виговського, старости спали з обличчя. Причину переляку виявили швидко: жолдаки притягнули до гетьмана засланих від Сомка – косоокого севрука та попа-розстригу. Ті на майдані кричали: на шкапу міняний гетьман продав Украйну, кинув на татарський ясир Умань, а єзуїтам обіцяв печерські святині на глум та оскоромлення.

- На дибу їх, - поспішив Гуляницький, аби ясновельможний не бруднив губ.

Виговський зійшов з огира, рушив ярмарком. Старости почвалали за ним. Вони тягнули шиї, щоби побачити настрій гетьманова обличчя, але порівнятися з ним не сміли.

- Чисто тобі гусаки, - всміхнувся той.

Центр майдану займав здоровенний балаган. Сцену підняли над землею та застелили дошками. На рогожі, що правила за сценічний задник, намалювали трикутну фортецю зі смішними вежами, натягнули блаватні стрічки.

Річка, зрозумів Виговський.

Він тільки встигнув ворухнути бровами, а старости вже стояли перед ним: спітнілі, згорблені, з червоними пиками та нагрудними бляхами, що позначали їхній ярмарковий чин. Чищена мідь на бляхах горіла на сонці паче золота.

Гетьман примружився. Сказав:

- Кличте сюди лицедіїв.

- Так, пане милостивий, миттю, - старости побігли за балаган.

За хвилину перед Виговським поставили зграйку акторів. Одягнені у строкаті лахи, вони нагадували циганчуків, котрі щойно пробіглися нічним обозом. Один з лицедіїв притискав до себе підсвинка. Гетьман придивився й зрозумів, що порося тримає молода дівчина у чоловічому одязі.

- Яку бувальщину являли? - запитав він в череватого дядька, що його виділив за старшого. – Чи, може, не бувальщину, а брехню?

- Ми, ясновельможний пане, ще не являли, лише збиралися, - не встаючи з колін пояснив той. – Хотіли зобразити перед поспільством православним глоріяльну забаву Конотопську, в якій ваша ясна милість погромили москалів і зрадців.

- Добрий задум, - кивнув гетьман. – Зобразіть.

- Тепер? – не второпав черевань.

- Так.

- Треба, прошу вашу милість, ще трохи підготуватися.

- Я зачекаю.

Джури притарабанили здоровенне, важке, обтягнуте гаптованим шкарлатом, крісло. Гетьман всівся перед балаганом, старшина встала обіруч, накрутила вуса, випнула животи. Спробували розвернути знамено; Виговський махнув рукою, аби не старалися. Військові бунчуки встромили поряд з кріслом.

На сцену тим часом вийшов довготелесий лицедій, вдягнений у козацький жупан та сині шаровари. Мунтянська шапка правила йому за шлик, при поясі бовтався литий каламар. Фарба на обличчі лицедія не ховала, а підкреслювала вікові втрати.

Ясновельможний пане-гетьмане, великий княже Руський Яне Остаповичу, й ви, вельмиповажні пани полковники, вседостойні старшини, осавули і сотники та все славне лицарство роду козацького! – почав він басисто. - З вашого милостивого дозволу ми, актори театру «Олімпус», явимо вам гісторію преславної баталії Конотопської, що відбулася сього року у місяці іунії, а в ній славне військо Низове Запорізьке та цар кримський Мехмет поскоромили та ізнищили превелику силу ратну князів-воєвод московських, полонили бояр зацних та вчинили скорботу цареві Олексію, що відступив від слів своїх й навів на себе гнів Божий, однаково грізний і сірячникам і самодержцям.

Довготелесий перевів дух й продовжив:

- В першій яві ви побачите, як князі-воєводи Трубецькой, Ромодановський та Куракін змовляються у Лохвиці до виправи на землі війська Запорізького, а зрадці Безпалий з Сомком випрошують у них булаву.

- Васютку-христопродавця забув, - крикнув Гуляницький.

- Перепрошую ясне панство, - лицедій приклав руку до серця, - але в нашому театрі немає такого тлустого лицедія, аби явив собою цілого Васюту Золотаренка.

- То прив’яжи собі до пуза подушку й сам зобрази! – під регіт старшини порадив Ханенко.

- Як не можете явити цілого, то явіть шматками, - докинув Гоголь, що викликало нові веселощі.

Коли стишилося, довготелесий низько вклонився й позадкував за рогожу. Звідти на сцену висипали ряджені. Попереду гордо ступали три лицедії у кожухах, височезних шапках з дубовими посохами, що зображали князів-воєвод. За ними дріботіли діти з наклеєними вусами – зрадці.

Найкремезніший з «воєвод» вийшов наперед й дзвінко перднув. Відтак, долаючи сміх глядачів голосовою потугою, мовив:

- Я Трубецкой-князь, иду в Украйну поскоромить гетмана и земли себе забрать. Ибо негоже, что земля вольная, что нет батога над казаком и хлебопашцем, что города без воевод гуляют, гарнизонов не кормят и фискалов извергают.

- Негоже такоже, - підхопив другий з «воєвод», - что жонки и девки казацкие державных повинностей не исполняют и верным людям государевым потнаго оброка не платят.

Непристойним жестом ряджений розвіяв всі сумніви щодо значення слів «потный оброк».

Наперед виступив третій лицедій, миршавий, з перекривленою мордою.

- Це ж Хведька Куракін! – вгадав сотник Ніс.

Він, сотона, - підтвердили за спиною Виговського.

«Куракін» кумедно шморкнув й прогундосив:

- Я Лохвицький курячник приступом взял, я все казацкие города поберу, обращу всех в холопское звание и служить прикажу, как мне на Москве мои холопья служат.

- А хрін тобі, - сплюнув Ніс.

До «Трубецького» підскочили вусаті діти, почали шарпати його за кожух й навперебій пищати:

- Дай мені булаву! Ні, мені! Дай! Дай!

- Отой плюгавий – Сомко, шоб мені згоріти! – аж присів осавул Рогоза й ткнув пальцем в одного з вусатих.

- Ні, то Беспалий, - заперечив Гоголь, - а Яким – дрібніший.

Заохочені підтримкою глядачів «зрадці» тузили одне одного, аж кров з носів бризкала. Лицедій, що зображав Ромодановського, видобув з під кожуха дерев’яну булаву й почав дражнити нею вусатих. Ті кинули битися й почали бігати навколо «Ромодановського» й підстрибувати, намагаючись вхопити іграшку.

«Трубецькой» тим часом випнув живіт, напружився, аж почервонів. Відтак почав тупотіти ногами, обертати очима й ревіти. «Куракін» і «Ромодановський» його підтримали. Захоплена публіка відповіла зустрічним ревом, хтось вийняв пістоля й стрелив у небо.

Так й не отримавши булави, вусаті діти побігли за рогожу. На сцену знову вийшов довготелесий та розповів другу частину дійства. В ній, згідно з об’явою, воєводи мали прийти під Конотоп та намагатися викурити з нього залогу Гуляницького.

Виговський вже не слідкував за тим, що відбувалося в балагані. Перед його очима знов розгорнулося рідколісся перед Сосновською переправою, сіре ранкове небо оперлося на верхівки тополь.

Нарозвидні двадцять восьмого червня тисяча шістсот п’ятдесят дев’ятого року він, на чолі козацької піхоти та саксонських мушкетерів, підійшов до правого берегу Куколки. Московська кінна лава вже розгорталася на тому боці переправи.

Виговський бачить, як кіннота Севського розряду рівно – копито до копита – вгризається у вузький простір дальньої гаті, як скачуть відбірні дворянські підрозділи Симеона Пожарського: цвіт і гордість царського війська, у посріблених панцирах та підбронниках кольору осетрової луски.

Він наказує мушкетерам зайняти позицію перед переправою та стати у шість шерег. Перша прицілюється, друга підпалює ґноти, третя ставить заряджені мушкети на підпори, четверта, п’ята і шоста – заряджають. Капітан повільно підносить палаш, на мить затримує його направленим до зениту, відтак різко рубає повітря.

Залп.

Вісімдесят стволів харкають в московітів кулями і полум’ям. Не вцілити неможливо – кіннота йде стіною. Кремезні коняки закидають вискалені морди, перечіпаються касимівські огири та перські аргамаки, падають в очерет разом зі срібними панцерниками. Дорогоцінні плащі плавають на воді пурпурово-золотими медузами.

Залп.

Вісімдесят свіжих куль знаходять людське й кінське м’ясо, дірявлять броню, пробивають налобники, попони, бахтерці, юшмани, кольчуги, карваші, дублети, буфлі, заливають кров’ю вісонові, батистові й шовкові свити. Комонні Пожарського тримають стрій, перестрибують через підстрелених, хвиля за хвилею захоплюють переправу.

Залп.

Зліва піднімається виючий звук: «У-у-лл-а-а-а-а-а!» Кіннота нурадін-султана форсувала Куколку й вже обходить Соснівку. Спалахує солома на хатах, тіні степових кентаврів з’являються в димних пасмах, набігають на стрілецькі роти й знов ховаються за димом.

Залп.

Правий фланг Пожарського – панцирна кіннота князя Львова – злито розвертається проти татар. Виговський оком підхорунжого оцінює геометрію переміщення. Маневрують достойно, як на манежній виправі. Перший при повороті випереджає десятого на три чверті корпусу.

Залп.

Гать прогинається під вагою вершників, тоне – з-під копит вистрибують чорні фонтанчики. Крайніх комонних центрові вичавлюють в воду, ті зістрибують з гаті, пливуть, відстають. Проте центрові наближаються, зримо наливаються батальною нетутешністю. Чорно-золоте знамено з ликом Спаса вже на середині переправи. Хтось з козаків намагається викотити на гать гарматку, але стрільці збивають гармашів з наміру. Гарматка залишається сиротою.

Залп.

Мушкетні кулі б’ють за півсотні кроків. Втрат у московітів більшає, втім це не фатальні втрати. Цього ворога втратами зупинити важко.  Пожарський, залишивши на переправі ледь не шосту частину кірасирів і стременних Государева полку, таки переходить Куколку. Стрільці Ромодановського та полк німецького строю йдуть за ним, як держално за вістрям. Штурмовий стрижень, досягнувши твердого ґрунту, розсипається віялом, шаленіє та прискорюється на просторі. Він тепер не стріла, а зрізень з залізним серпом замість гостряка.

Гетьманові джури трублять larum. Саксонці виконують «На плече!», відступають за козацький стрій, а той щетиниться списами й заструганими жердинами, спрямовує на комонних ялинові тики.

Кінна лава набігає на стрій. Злітають над вершниками й падають на козацькі голови шиповані сфери штурмових кістенів. Захлинаються, сповзають набік прохромлені тиками аргамаки.

Лязкіт, матюки, виття, кінське хрипіння.

Гетьман шпорить свого бахмата, на чолі бунчужних, джур й жолдаків вступає у битву, наче плавець у зимну воду. Обережно, фланговим маневром, навскоси до головного батального стрижня, закрившись від стрільців пишним підліском. За малиново-золотим знаменом Виговського отримують рух синьо-золотий бунчук Креховецького-Демковича, червоний Гоголя та срібно-чорний Вертелецького.

Корсунський полк півмісяцем охоплює стрілецькі роти, що вибігають з-за спин кіннотників. Подільський врубається в правий фланг Пожарського й застрягає в ньому, як сокира під дубовим суком.

Шабельний дзвін.

Закривавлений вершник скаче просто на гетьмана. Розкішний воїн, панцир якого вартує кількох сіл. Боярські золоті левики грають сонцем на сталевому зерцалі. Довга перська шаблюка розвертається для удару. Креховецький виникає поряд з гетьманом, стріляє з пістоля, куля щасливо влітає до роззявленого рота вершника, виносить з ворожої голови летюче клаптя.

Дрібне холонуче клаптя.

Рука з шаблею продовжує нестися на Виговського. М’язи ворожої руки ще не знають, що голова вбита, м’язи ворожої руки ще тримають шаблю, міцно тримають. В останню мить гетьман пригинається, уникає зброї мертвого.

Стрілецька куля зачіпає шолом над правим вухом. Півголови затерпає, суще гудить і вібрує як вселенські кимвали, джура підтримує гетьмана, інший піднімає перед ним щита з залізними смугами. Ліворуч Гоголь показує вглиб діброви, певно кричить до подільських сотень; гетьман його не чує. Гул з голови відступає неквапно, залишаючи біль та сіру пляму перед очима.

На березі триває мясна справа. Шереги поламані, тиснява заважає стрільцям, алебардними б’ють козаків вже не лезами, а штурмовими гаками. Комонні тримаються на периметрі. Розпорядження гаснуть за кілька кроків, сутичками кермує доля. Тяжко працює залізо, хряскають кістки та шумно дихають оскаженілі істоти. Гетьманський бахмат кружляє між кинутих тик, трупів та уламків візка.

- Звідки візок? - нікчемне здивування витісняє з думок Виговського гетьманські стратегеми.

За мить вбивають коня під джурою. Під тим, що тримав щита. Джура невдало падає, певно ламає собі карк. Прудкий московіт пробує підрізати ноги бахматові. Прудкому перерубують спину.

- Звідки тут візок?

Креховецький виймає ноги з стремен, стрибає на здоровенного стрільця. Й сам корсунський полковник здоровань, але московіт – цілий гігант. Бородатий велет з билини. Крутить алебардою, наче косою, реве як голодний ведмідь. Держално алебарди влучає полковнику просто в зуби. Чим тепер обгризатиме вепрячі ребра?

Виговський хоче підібратися до стрільця-велетня, рубанути ламану шапку разом з головою. Але під копитами кляті уламки. Дошки дибки й дишла дибки.

- Клятий візок.

Пам’ять перестрибує через глейку смугу непевних спогадів. Через картини нерегулярного бою, через одноманітне перетворення живого на мертве.

Ось те, що залишилося від Подільського полку, починає бігти берегом Куколки. Бігти яром униз, до Пустого Торговища, до зарослих дрібними вербами мочарів. Ось корсунські відступають перед резервом Государева полку, ось падає бунчук Кречовського. Ось на гостряк атаки вистрибує сам Пожарський з відбірною сотнею у золочених панцирах. Ось розгортається полк європейського строю, яким кермує царський улюбленець та наставник у військовій справі Вільям Джонстон.

Московіти відчувають перемогу, впадають у мисливський азарт.

- Гетмана ловите, сто ефимков за изменника! – кричить окольничий Бутурлін.

До Виговського підводять вже третього бахмата. Цей до шиї в болоті. Гетьман забирає у джури знамено, виїжджає з ним на горбик. Звідси видно як московське військо оточує урочище. На лісовому спуску черкаси Джеджалія ледь стримують лаву з дітей боярських. Верхнім краєм яру крокують, наче механічні перевертні, рейтари Джонстона. Грязюка летить з під високих жовтих чобіт.

Нестерпно тягнеться час.

Московське військо вже ввійшло в битву всіма резервами.

- Де хан?

Минають хвилини. Пожарський заганяє черкаських в болото. Під Філоном вбивають огира. Полковник відбивається алебардою, один за одним вмирають його осавули.

Московська кіннота починає фронтальну атаку з півночі – з устя яру.

Цієї миті щось змінюється.

Рейтари Джонстона розвертаються на південний схід, починають стріляти – вже не з рушниць, з пістолів. Щось кричить Пожарський, показує на схід шаблею. Сто тисяч копит звучать як труба степового вихору.

Приходить орда.   

Дев’ятий вал старшинського реготу повертає гетьмана до реальності. В балагані довготелесий й перевдягнена ханом дівчина завзято луплять «князів-воєвод» та «зрадців». Лицедій, що зображає Куракіна, бігає накарячки, смішно пищить.

До Виговського приходить розуміння: довготелесий блазень являє на сцені його, великого князя Руського, гетьмана війська Низового.

Обличчя державця набрякає рішучістю. Руки стискують бильце крісла. Він вдихає повітря гніву, напружується, аби підвестися; цієї миті відчуває на собі погляд, краєм ока зауважує насторожене лице Гуляницького.

І його попускає...

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


Коментарі ()

Çàãðóçêà...
18.12.2018
Олександра Бакун

Не обійшлося традиційно без скандалів: політичні, культурні та суспільні - усі вони додали перчинки у життя Івано-Франківська та Прикарпаття, загалом. 

719
16.12.2018
Марія Лутчин

Вже традиційно наприкінці року завенено підбивати підсумки та окреслювати плани на майбутнє. Ми ж спробуємо згадати події, завдяки яким про Прикарпаття говорили.

989 1
16.12.2018
Yuriy Kozakevych

Коли почнемо ЗАРОБЛЯТИ? Франківськ не спромігся втримати інвестора і запропонувати потрібні умови, землі не знайшлось. Після Франківська інвестор поїхав у Вінницю.

1029 2
15.12.2018

23 грудня відбудуться перші вибори в Новицькій об’єднаній територіальній громаді.

1662 1
12.12.2018

Дитинство єврейської дівчинки, становлення артистки, весілля мрії Тіни Кароль і головна сімейна драма.

1444
11.12.2018

В гостях у Фіртки відомий український письменник і сценарист Андрій Курков. У 2012 році нагороджений відзнакою «Золотий письменник України».

368

Наша земля була місцем націогенезу Української, кримськотатарської, та модерної єврейської націй.

202

Наші комуно-соціалісти і інші ліво-схвильовані "волги" пишуть слова підтримки і захоплення. І хочуть подібного в Україні.

299

Був вчора тут... І в продовження посту про все «сіріючий» Франківськ... Не всі патріоти і «патріоти» міста зрозуміли той пост... Так от.)

706

DEM  це не «євробляха».  І не металобрухт від корпорації «Богдан». Навіть не «Майбах» мажора під двісті по бульвару.  Ні. Це крутіше.

487
12.12.2018

Прихильники теорій змови, уфологи і не тільки знайшли спосіб, який зможе довести існування планети Х.

350
10.12.2018

Жителів Австралії нажахав величезний НЛО, який з'явився в небі під час грози. Очевидцям вдалося зняти унікальний об'єкт в небі.

461
03.12.2018

Один з користувачів Youtube заявив, що знайшов докази того, що на Місяці ведеться "секретна космічна програма". 

693
16.10.2018

Україна як ніколи близька до створення Єдиної помісної церкви.

907 2
07.10.2018

На даний час існує безліч запитань без відповідей. Люди не можуть правильно та доречно дати відповідь на запитання: що таке душа і тіло?

1287
10.12.2018

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

322
19.12.2018

Жителі прикарпатського міста Бурштин отримали у подарунок "чорний" сніг.

5603 6
18.12.2018

Протягом 2016-2017 років обласне управління Державної міграційної служби уклало 14 прямих договорів із ТОВ "С-Капітель" та ФОПом Володимиром Нестеруком.

494
18.12.2018

У понеділок, 17 грудня до поліції надійшло повідомлення про порушення ПДР на вулиці Польовій - там автомобіль Citroën Berlingo заблокував в'їзд до митного поста.

1263
18.12.2018

Якщо бракує прибиральників — працюють чиновники.

2072