агенція новин

Прикарпатський спецпризначенець Віктор Паньків про "Беркут", справедливість, АТО та службу в поліції

У свої 32 він той, хто знає, що таке «гарячі точки». На власні очі побачив смерть. Був поранений і вцілів. Правда, травма, отримана на війні, нагадує про себе і нині.

Віктор Паньків – поліцейський, боєць АТО. Родом з Калуша. Кандидат у майстри спорту – займається пауерліфтингом. У червні 2014 року потрапив під мінометний обстріл і був поранений осколками. Віктор отримав ряд нагород за віддану службу.

Не приховує, що раніше служив у спецпідрозділі «Беркут», а сьогодні гордиться і надалі підтримує традиції підрозділу. На службі з 2010 року. Зараз займає посаду заступника командира першого взводу роти поліції особливого призначення. Звання – лейтенант поліції.

Боєць хотів працювати в органах  з дитинства. Остаточно вирішив на службі в армії. Розумів, що любов до спорту і сильний характер допоможуть втілити мрію в реальність.

«Я ніколи не буду жаліти, що служу у цьому спецпідрозділі. Як би була можливість прожити ще одне життя, я б пішов знову. Це «школа», яка показала життя », – розповідає Віктор.

Щоб потрапити в поліцію, за нормативи не переживав, бо все вдавалося, а відчуття справедливості вело вперед. Зізнається, що часто життєві моменти заставляли задуматися над словом «справедливість». З людьми, які пропагували іншу дорогу, прощався.

«Складно розуміти, що справедливості як такої немає, але це не означає, що її не потрібно добиватися», – наголошує спецпризначинець.

Не приховує, що команда у спецпідрозділі відіграє своє: один допомагає іншому ставати кращим, сильнішим:

«Це – великі люди, які допомагають рости і розвиватися. Ми спільно тренуємося і досягаємо цілі. Разом працюємо на затриманнях і масових заходах».

Щоправда, з прикрістю згадує, як підрозділ «Беркут» змішали з брудом після Революції Гідності. Ба більше, вважали ворогами народу. Каже, що люди сприйняли інформацію такою, якою її подали, але чомусь не аналізували.

«Народ хотів змінити країну на краще. Це ж добре. Я сам хочу жити краще і щоб мої рідні так жили. Я не образився на народ за нелюбов до «Беркуту», але інформації про наш спецпідрозділ вони не мали і скільки пророблено роботи також, – ділиться поліцейський. – Шкода, що через чиїсь неправомірні дії із спецпідрозділу вину поклали на в усіх працівників».

Через такі події у Віктора виникли проблеми в родині, яка не розуміла чому він ще не звільнився з «ворожого» підрозділу. Єдина підтримка на той час – рідна сестра.

Попри все, в АТО пішов самостійно, а не через наказ. Коли сказали про відправку на Схід, Віктор міг відмовитися. Досі не розуміє як це б зробив, якщо побратими їхали, якщо підтримка була такою необхідною. Тому 21 квітня 2014 року, на Великдень, вирушив на Схід.

Прибувши на базу дислокації, бійців розділили на три групи спільно з десантниками 25-тої бригади. Перша група відряджалася на зачистку Краматорську, пізніше їх перебазували на четвертий блокпост.

Друга і третя групи відряджалися одним транспортом, але на різні блокпости: одні їхали на п’ятий блокпост у м. Слов’янськ, інші – на гору Карачун. У вертольоті поділилися на дві групи і перша мала висаджуватися на г. Карачун, де і був Віктор. Але так сталося, що вертоліт спочатку полетів на п’ятий блокпост і ті бійці, які були ближче до виходу, вийшли.

«За таких дій пілота, ми помінялися з групами місцями», – розповідає боєць.

На той час маршрути і точки приземлення змінювалися через ворога, який був поруч. На жаль, за місяць, сумна звістка: 29 травня під Слов’янськом терористи збили вертоліт Мі-8, у якому загинули 12 військових разом з генералом Кульчицьким. У тому числі загинули і шестеро колег Віктора. Вцілів тільки пілот. Віктор на власні очі бачив збитий вертоліт, але допомогти було неможливо… Думка, що й він там міг бути досі не дає спокою. Віктора врятував маневр пілота ще тоді, у квітні.

«Слов’янськ на той час був найгарячішою точкою, на це вказували експерти. Отвори від куль були навколо нас. Гілки падали під ноги і на голову також. Та й куля гаряча під ноги падала, – пригадує правоохоронець. – Відверто, я знаю, що таке свист кулі над головою. Бо самого вистрілу не чуєш через відстань, але свист чути».

Щодо емоцій, Віктор каже, що бійцю краще не залишатися на одинці. Бо тоді виникає багато думок. У той момент вирішуєш усі питання і лише одне в голові – живим не вернешся. Проте бойовий дух не залишав нікого:

«Я ні від одного бійця не чув, що це кінець і треба їхати додому. Ми взяли Слов’янськ в облогу, а нас ворог узяв в облогу. Шляхів відступу не було. Нас реально рятувала артилерія на горі Карачун. Це був круг в крузі».

6 червня Віктора евакуювали через поранення, яке отримав внаслідок мінометної атаки. Через ворожий напад загинув сьомий спецпризначинець, а Віктор травмувався:

«Снаряд впав від мене на відстані 40-50 метрів. Я відчув сильний удар в голову з лівої сторони. Це було десь так: сяйво, удар, гаряче повітря і чорний дим. Від удару мене відкинуло. Обличчя залило кров’ю, бо осколок пройшов з лівої сторони голови. На щастя, не проникаючий. Мені розірвало шкіру і пошкодило череп. Вислів, що перед смертю все життя проходить – правда. За декілька секунд я побачив життя в хаотичному порядку: від шкільних років і до армії».

Після повернення зі Сходу, з правоохоронних органів Віктор не збирався йти. Уже тричі вирушав на Схід країни, але все було якось не так, порівняно з 2014 роком. Більше того, якщо знову «попросять» – без вагань поїде. Бо точно знає, що справедливість і краще життя будуть.

сектор комунікації ГУ НП в області

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня

Фотогалерея


12.10.2018 Лідія Бойко 1583
Коментарі ()

Çàãðóçêà...
23.03.2019

Працює фірма «ШБУ-77», яку пов’язують з російським олігархом Олегом Дерипаскою.

1084
23.03.2019

Автор студії "Квартал 95" розповіла, як змінилося життя її родини після того, як чоловік став кандидатом у президенти.

283
21.03.2019
Марія Лутчин

Доцент кафедри біохімії та біотехнології, кандидат біологічних наук 37-річна Марія Байляк стала переможницею Першої української премії «Для жінок у науці».

906 1
20.03.2019
Олена Британська

Нещодавно начальник відділу дорожньої інфраструктури Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Мирослав Федорків змінив посаду.

1041 1
12.03.2019
Юлія Канюс

Івано-Франківщина входить до переліку областей України зі значною сумою надходжень екологічного податку.

804
09.03.2019

Ідея будівництва обсерваторії на горі Піп Іван належить генералу Речі Посполитої, інженеру Леону Бербецькому.

2505 1

На знищення свободи Новгородців та Ливонії москві знадобилося більше 300 років, але вона впоралася.

462

Створюється вражаючий сюжет - щоб приховати певний скандал.

985 1

 Роки беруть своє… З кожним роком я стаю все добрішим – починаю любити людей. Ну, не те, щоб любити, а – жаліти.

551

Дохідна частина бюджету Франківська 2-й рік поспіль становить 3 млрд.грн. без змін, без росту.

1499 1
11.03.2019

Мешканці прадавнього міста Кілія, який знаходитися в одеській області, стали свідками загадкових вогнів у небі.

493
02.03.2019

Експерти розповіли про те, що гуманоїди з Нібіру передали землянам відразу 58 повідомлень. 

844
21.02.2019

Дослідження проводяться в рамках SETI - міжнародного проекту з пошуку позаземних цивілізацій.

603
18.03.2019

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

225
22.01.2019

13 січня парафія Миколаєво-Успенського собору міста Коломиї вийшла з канонічної юрисдикції Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви.

3075 2
18.03.2019

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, бо шив він красиво і завжди на совість.

270
21.03.2019

Незвичне пограбування трапилося ще 13 березня в одному з інтим-бутиків міста.

3587 1
21.03.2019

Поліція та родичі розшукують водія, котрий у Крихівцях збив дитину.

3414 2
21.03.2019

Свинка у подарунок. Петра Порошенка у Косові вирішили зустріти не з порожніми руками.

3378
20.03.2019

Тут немає газу, мобільного зв'язку та Інтернету. Явірник Верховинського району – найвіддаленіше село Прикарпаття.

1602