агенція новин

Івано-Франківськ. Місто, яке ми зводимо

 

 

В одному з туристичних путівників Івано-Франківськомсказано: «єдиний спосіб потрапити до міста – через міст». Не знаю, в якому столітті живе автор цієї фрази, проте мені імпонує його підхід. Що б не було написано в офіційних документах, що б не було намальовано на міських мапах, завжди є відмінність між огромами площі, зайнятої спальними районами та невеликим клаптиком землі в межиріччі двох Бистриць. Ким би не був автор, він пам’ятає цю відмінність. І, що важливіше, вірить у неї.
 
 

Івано-Франківськ настільки часто змінював свої обличчя, що зловити одне з них, сказати: «ось моє місто, я впізнаю його» і при цьому не збрехати  – дуже важко. Станиславів, Станіслав, знову Станиславів, Франківськ, Івано-Франківськ. Чотири ратуші, дві фортеці, жодної фортеці. Всього більш ніж досить, аби не знати, що залишилося віддавна, а що постало тепер. Тому, насправді, в’їхавши до спальних районів, які передують кожному місту, таки важливо пам’ятати, що потрапити до Івано-Франківська насправді можна тільки перетнувши річку. Місто ще є, воно чекає і його можна знайти.

 

Більш неоднорідного простору, здається, не існує. Неони на історичній забудові, вбиті «богдани» з прокуреними водіями і торгаші, які продають «засіб від мишей, щурів, тараканів, ошейнік од блох», подекуди вихлюпуючись за межі базару, – це якраз нормальне для кожного міста явище, воно не дивує. Крім того, неони особливо давніх закладів скоро самі вважатимуться історичною забудовою. Але, потрапивши до Івано-Франківська,годі не відчути його прагнення вічно молодитися.

 

Просто в центрі, поміж Міцкевичем та синагогою, можна побачити зірвану з площі бруківку та перекопані вулиці. Місто оновлюється. Молодшає. Дбає про інклюзивність. Руйнує своє історичне обличчя. Зневажає власну історію. Плює на пам’ять усіх корінних городян. Самі обирайте, про що це свідчить. Безперечним буде тільки те, що заразмісто безупинно змінюється – чого не робило вже дуже давно.Зміни на гірше сусідять зі змінами на краще, проте оце вперше за кілька десятиліть воно зайняте ще чимось, крім саморуйнування.

 

 

До речі, якщо походити отим Івано-Франківськом, до якого дістаєшся тільки через міст, можна випадково увірувати в радикальні ідеї здорового способу життя. Бари. Паби. Ресторани. Маленькі приватні бровареньки. Тисячі їх. Дехто каже, місто занадто маленьке, щоб у ньому було цікаво, тому воно пропонує найпоширенішу розвагу – алкоголь.

 

Місто наче створене для того, щоб увечері хотілось випити. Алкоголь руйнує українську націю зсередини. Так кажуть, але нічого не змінюється, бо франківчани ревно бережуть свою можливість культурно пити. Туристів значно менше, ніж у Львові, та й то більшість дорогою до Карпат, проте ресторанний бізнес у нашому місті за багатством дає фору і Львову, і столиці. Без вихвалянь. Як і без розуміння, навіщо його стільки. Втім, більшість клієнтів – свої ж.

 

На те ми й маленьке місто, щоби все було дешево. Дуже часто ресторани чи паби розташовані в історичних будівлях, подеколи навіть тримають історичний антураж,– це взагалі бінґо в сенсі приваблення публіки. Ресторан в австро-угорському або в тогочасному місцевому стилі – це модно. Люблю ходити туди у своїй футболці з Францом-Йосипом. Мені не соромно, тому що мало хто впізнає Франца-Йосипа. Пам’ятник йому стоїть на одній із центральних площ.

 

Коли ходиш Івано-Франківськом, а надто вперше, хочеться зупинятись і запитувати «А хто це в нас такий маленький?» Кияни люблять хвалити місто за компактність: усе близько, всього багато, як на такій маленькій території всього може бути так багато? Тому що Івано-Франківськ у нас такий маленький. По-перше, за розмірами. Тому що тривалий час фортеця зобов’язувала, діватись від неї було нікуди. А потім усі звикли.

 

 

У певному сенсі нам не пощастило. Місто молоде, і до Львова з його середньовічним походженням шапкою не докинеш. Тут немає глибокодрімучої історичності, яку пропонує львівське середмістя. Тут немає разючої поліфонії та вавилону народів, які населяли Чернівці. Спогади про тутешніх євреїв та вірменів майже стерлися з карти. Івано-Франківськ: judenfreiз 1943. Івано-Франківськ давно вже відданий на поталу українцям. І це помітно.

 

А ще ми стоїмо на півдорозі. На півдорозі з Лемберґа на Чернівці, як співають «Кораллі», на півдорозі з решти України до Карпат, багато для кого це ніби лісничівка, у якій ночуєш перед завтрішнім сходженням на вершину.  Навіть для тутешніх мешканців Івано-Франківськ часто є перевалочним пунктом, трампліном до університетів Бидґощі, Білостока та Ряшева.

 

Із цим наче давно змирилися, проте місто намагається чимось зачепити новоприбулих, якщо не змусити їх жахливим транспортним сполученням – то принаймні вблагати доброю внутрішньою інфраструктурою. Зачепити. Привернути. Заякорити. Десь тут, гадаю, народилася ідея фестивалю «Порто-Франко» й  парадоксальна концепція Франківська як портового міста. Тим часом десь у трюмах морфологічного корпусу ІФНМУ лежить покійний Юзеф Потоцький, скоріш за все, давно розібраний на шматки. Охочих шукати його – немає і ніколи не буде. Деякі речі назад повернути не можна. Щастя бодай, що в костелі, який за СРСР обладнали під автовокзал, нині базується мистецький музей. Ні, це не відновлення історичної справедливості. Це хаотичний і плутаний рух уперед. Наш особливий спосіб ходити.

 

 

Так само, як і з усім. Ми так багато разів губили себе, що тепер довго не можемо знайти. Людей, для яких пам’ять міста триває adurbecondita, майже немає.Можливо, їх і зовсім немає. Для людського розуму реальногоміста не існує – існує лише час, коли воно було таким, як належить. Протенасправді воно досі є, в різних формах воно ніколи не припинялося, незалежно від того, було нам тут комфортно, чи ні, а мені чомусь хочеться вважати, що до кінця його сучасних самопошуків зосталося не так і багато часу. Хоча ми досі не навчилися не ламати старого, будуючи нове.

 

Часто ламаємо, навіть дуже. А зламавши – з усіх сил вдаємо невинних, щоб хазяї нічого не запідозрили. Щоправда, забуваємо при цьому важливу річ: ми самі вже двадцять шість років як хазяї цього міста. Але поводимось так, ніби нас покликали тільки стіни поштукатурити. Подеколи боїмося навіть зайвий раз глянути на те, що змінилося за період нашої ментальної відсутності вдома. Найкраще про це сказала одна літня лікарка, котра поміж роботою впівголоса бурчала, що місто порожнє і порожніє. «Оно молодь хоче виїздити, і де би я їх не розуміла? Шо тут робити, як ту нічого нема, ні піти куди на вечір, ні для молоді нічого цікавого». Усний перелік тільки мені відомих подій на цьому тижні зайняв би хвилин десять, якщо не більше. Я обмежився просто згадкою про літературний фестиваль. «Ого! То люди щось роблять, ти глянь,– нарешті сказала пані докторка. – Виходить, пора вилазити з мушлі».Так. Пора.

 

Остап Українець

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


Коментарі (0)

Çàãðóçêà...
15.07.2018

У випуску говоримо про: помилку Трампа, футбольну вакханалію в Росії, останній тиждень роботи Верховної ради, злидні від Гройсмана, побиття козака Гавриляка, скандальну забудову в Пасічній...

424
15.07.2018
Юрій Андрухович

ФІФА, яку в нашій країні останніми днями так часто й недобре згадують, не завжди стелилася перед Росією. Щоправда, й Росія в ті часи була до певної міри іншою й офіційно називалася Радянським Союзом.

178
11.07.2018

Чого чекати у наших місцевих університетах та які особливості цьогорічного прийому на навчання, нам розповіли ректори трьох національних університетів Івано-Франківська.

845
08.07.2018
Ростислав Ковтун

Існуючий годинник є точною копією автентичного годинника, який висів на Ратуші з дня її побудови і до 2007 року. З 2005 року старий годинник ламався і часто не працював і тому було прийняте рішення виготовити копію оригінального годинника.

598
08.07.2018

У випуску говоримо про: смерть Левка Лук'яненка, скандал в Парламенті, президентську гонку, падіння рівня освіти, хорватів-патріотів, падаючі балкони...

697
02.07.2018

Про створення особливо чутливого для глядача театру, виклики у театральному світі та емоції, які викликає сучасний театр Агенція новин «Фіртка» поспілкувалась з театральним критиком Ярославою Кравченко. Франківцям Ярослава Кравченко більш від

920

Наприкінці сорокових років, з метою покарати німців та знищити дух німецького народу, союзники розгорнули в Німеччині кампанію денацифікації.

171

Якби я писав нову конституцію в конституанті – органі, покликаному до проектування основного закону, -  я би означив українців, в першу чергу, не як громадян, а як мисливців. Гантерів.

113

Щось останнім часом сталося з публічними оптимістами. Чи то їхній оптимізм кудись випарувався, чи то побачили вони зловісні відблиски на пляшках з віскі і пророчі написи на колорадських жуках.

161

Там, де суспільство історично втратило свої вищі касти, квітне такий собі «культ простоти».

155
15.07.2018

Десятки повідомлень про політ над Землею гігантських НЛО жахливої форми щодня заповнюють інформаційний простір.

534
08.07.2018

Дослідники космічного простору активно обговорюють подію, що сталася біля узбережжя США. Там в океан впав великий об'єкт, що світився.

1419
08.07.2018

Часто НЛО спостерігають на півдні країни. Так, в червні минулого року поблизу Тилігульського лиману в Одеській області очевидці зняли на відео поява світних фігур в небі.

222
28.06.2018

Психосоматика. Це такий напрямок в медицині, який займається впливом наших емоцій, страхів і психологічних блоків на здоров’я.

2984 1
28.06.2018

Під час недільної зустрічі з вірними, Святіший Отець поділився думками про те, як реакція оточуючих на події, пов’язані з народженням Йоана Хрестителя, є індикатором справжньої віри.

345
15.07.2018

На будові майстру, котрий знаходився на 6 поверсі, потрібен був робітник, котрий працював на землі.

111
17.07.2018

Уродженка Прикарпаття Уляна Библюк, випускниця Київського політехнічного інституту, зачаровує своєю відкритістю і позитивом.

1254 1
16.07.2018

Дивовижний гриб з червоними пелюстками, які роблять його схожим на морську зірку, відшукали любителі “тихого полювання” в лісі на Прикарпатті.

2964
15.07.2018

Похід зі свічками розпочався біля парафіяльного храму Зарваниці, де зберігається ікона Матері Божої Зарваницької.

1583
15.07.2018

Журналісти склали рейтинг п'яти міст в Україні, де любителі пива мають найбільше можливостей виявити свою прихильність до цього напою.

149