агенція новин

Дух Євромайдану і «класова» боротьба

 

Події на нинішньому Майдані отримали вже чимало помилкових оцінок. І те, що там «стоїть вся Україна», і що там «народилася нова нація», і що там «твориться нова європейська історія». Та це нормально для такого типу подій. Ненормальним є безкритичне його сприйняття як єдиного цілого – безпомилкового, безгрішного і безкласового.

Можна повірити, що командири «Беркуту» давали наказ рядовим бійцям «жорстко зачистити» Євромайдан, але важко припустити, що наказували бити до напівпритомності лежачих слабаків, які не становили загрози. Ця жорстокість і ненависть, яку продемонстрували «беркутівці» під час «зачистки», мусить мати якесь інше походження, в цьому мало бути щось особисте. Це «щось» виявилося при перегляді журналістами приватних сторінок спецслужбістів у Facebook. Принаймні частина з них промінилася злорадством – «білі, значіть било, зо что». А кого «білі»? «Всєх етіх хіпстеров» – візажистів, програмістів, стилістів, рекламістів і т. д. Одним словом, «студєнтов».

З якого типу хлопців формують такі підрозділи, як «Беркут»? Так – з дурних і сильних: юнаків переважно без освіти, з неблагополучних родин, де єдиним спадком для дітей є нарікання на несправедливе життя, байдуже суспільство, поганих людей. (Окрему категорію спецпризначенців – «зальотчиків», схильних до садизму й агресії – пропоную залишити без коментарів).

А ким для них є оті потовчені «хіпстери»? Це молоді амбітні люди, які дозволяють собі протестувати проти рішень влади, поширюють руйнівні для системи цінності, не хочуть жити шаблонним життям, прагнуть розвиватися, багатіти і досягати професійних та особистих вершин. І їхнє прагнення до зближення України з Європейським Союзом є не чим іншим, як надією на реалізацію власних амбітних перспектив.

А якою є перспектива «беркутівців» та їм подібних у цивілізованому світі, де немає запиту на невмотивовану агресію, на безпідставну жорстокість, на сліпу схильність до виконання злочинних наказів?  

Можемо собі дозволити висновок, що у ніч на 30 листопада 2013 року на Майдані незалежності у Києві зійшлися у нерівному двобої клас безперспективних лузерів із класом потенційно успішних людей.

Після тієї ночі на майдани – у прямому і переносному сенсі слова – виходять ще два класи: з одного боку, клас дрібних власників, переважно із Західної України, з іншого ж – клас найманих працівників Юго-Востока.

Дрібні власники, будь-то сільські куркулі чи представники малого і середнього бізнесу, це люди, яким є що втрачати. До того ж, вони є переважно «вільними людьми». «Вільними» у тому сенсі, що давно перестали покладатися на допомогу держави й усвідомлюють, що отримають від життя тільки те, що самі собі зможуть заробити. У цій діяльності їм абсолютно необхідною є свобода активності, мобільності, примноження, а також право зберігати і розпоряджатися власними здобутками. Саме ці свободи та права опинилися за часів правління родини Януковичів під небаченою досі загрозою. Саме ця наростаюча загроза і вивела їх на майдани у різних містах країни. Принагідна риторика про європейські прагнення є у них лише зовнішньою вітриною риторики антимежигір`ївської, а в дальшій перспективі – й антикремлівської. Показовим тут є факт, що ці люди не вийшли на вулиці на захист угоди про асоціацію з ЄС, а тільки на захист побитих «дітей». Вони впевнені, що хочуть повалити чинну систему, але не переконані, що хочуть збудувати на її місці.

І саме цей факт не проминув уваги робітничого класу на Донбасі, Півдні, Слобожанщині та в інших індустріалізованих регіонах. Чинна система для більшості з них – теж зло, але зло необхідне. Заклики повалити систему без розуміння, що ж будувати на її місці, є для них більшою небезпекою, ніж функціонування самої системи. Найманим робітникам Юго-Востока, як відомо, нічого втрачати, окрім робочого місця й зарплати. Втрата зарплати у такому регіоні практично «смерті подібна», а тому робота-зарплата становить основну цінність. Тому й ті нечасті бунти, які стаються в робітничих регіонах України, пов’язані не із захистом якогось вибору, гідності, мови чи інших абстрактних цінностей, а із захистом зарплат, пільг та інших соціальних гарантій.

«Вільні люди» звикли вважати пролетарів зомбованими, заляканими і взагалі затурканими. Так це чи ні, але, фактично, вони є людьми цілковито залежними від своїх працедавців, на боці котрих, до того ж, перебуває центральна й регіональна влади, органи правопорядку, коротше кажучи – система. І поки систему не зруйновано, розраховувати на революційну активність пролетаріату щонайменше наївно.

Тому заклик до всеукраїнського страйку, виголошений «власниками» на адресу пролетарів, був сам по собі абсурдним. Та й з чого мав би страйкуючий пролетар утримувати свою родину в ситуації, коли система негайно припинить виплачувати йому зарплату? Отже, Майдан і Антимайдан – це символи різних життєвих позицій класу дрібної буржуазії та класу закабаленого пролетаріату.

Протистояння між цими майданами, хай навіть символічне, продемонструвало також, що між відповідними класами немає зв’язку. Немає зв’язкового, який би пояснив робітникам, наприклад, Донбасу, яка спільна вигода для «власників» із Заходу та пролетарів зі Сходу від повалення олігархічного режиму. Це, своєю чергою, унаочнило ще одну класову проблему – український «політичний клас» не має лівого крила, яке могло би стати таким зв’язковим.

Про «краснопузих» комуністів-капіталістів типу Симоненка і Со тут немає сенсу згадувати взагалі. Мова мала б іти про політичні сили, діяльність яких спрямована на захист правдивих «лівацьких» пріоритетів, втім і захист робітничого класу. Таких політсил в Україна, на жаль, немає. «На жаль» тут варто розцінювати не як схильність автора до лівих цінностей, а як усвідомлення, що відсутність одного з «крил» політсистеми порушує у ній рівновагу, абсолютно необхідну для функціонування цивілізованих суспільств.   

Те, що сталося з Євромайданом за місяць після розгону студентів, є показовим прикладом відсутності такої рівноваги навіть у сегменті парламентської опозиції країни – не те, що всієї політичної системи. Уже від початку політична опозиція йшла крок позаду від розвитку подій. Але хто врешті змобілізувався першим, щоб взяти ситуацію під свій контроль, нав’язати майданам свої гасла і привласнити собі образ «головної рушійної сили» протестного руху? Так – націоналісти і неофашисти (якщо взагалі є сенс їх розділяти) – це та сила, яка мала добре налагоджену організаційну структуру, разом з її бойовими підрозділами, а також мобільні групи фанатичних прихильників. Їм, практично, без особливих зусиль вдалося зігнати з майдану і марґіналізувати у приміщенні КМДА нечисленні громадські організації, що сповідують ліву ідеологію. Тепер над майданами майорять переважно трипалі і чорно-червоні прапори; головними меседжами для ЗМІ є повалення пам’ятника Леніну і марш на честь Бандери. Чи справді хтось ще вірить, що до Європи можна йти під гаслом: «Слава нації – смерть ворогам»?

Сьогодні важко сказати, чи переможе і в чому саме переможе Майдан-2014, але Євромайдан-2013 уже програв. Хоча б тому, що «головній рушійній силі» нинішніх вуличних протестів Європа з її цінностями толерантності, мультикультурності чи поліконфесійності є чужою і непотрібною. Ким були б нині наші націоналісти та ксенофоби у Євросоюзі? Класом злобних гномів, що у підземних печерах шукають «золото Полуботка», тоді як клас цивілізованих європейських ельфів витає у небесах Царства справедливості і порядку, краси й любові.

Тож, щоб зусилля і самопожертва Євромайдану не пропали даремно, залишається надіятись, що його Дух зумів усе-таки породити новий клас українських ельфів.

ZAXID.NET

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


15.04.2019

Розповіли, як змінилось їхнє життя та життя країни за останні п'ять років, виховання дітей та вибори.

1768 1
12.04.2019
Любомир Кузьмяк

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Петром Русаком, знаменитим бомбардиром франківського Прикарпаття, якого запрошували у київське Динамо 90-х.

933
08.04.2019
Володимир Павлів

Характерною ознакою українських виборів західні спостерігачі вже давно визнали їхню непередбачуваність: “Ніколи наперед невідомо, хто переможе”.

397 1
05.04.2019

Найбагатшому депутату з “Об’єднання “Самопоміч” банк пробачив 12 мільйонів гривень кредиту.

1521
27.03.2019
"Антикорупційна платформа"

Експерти "Антикорупційної платформи" неодноразово розповідали, як в останні дні року розпорядники коштів активно витрачають залишкові кошти на рахунках без проведення тендерів. 

731 1
23.03.2019

Працює фірма «ШБУ-77», яку пов’язують з російським олігархом Олегом Дерипаскою.

13803 4

Політика розкриває себе повноцінно в дихотомії — свій чи чужий: свій зі своїм метаболізмом; чужий — з іншородним.

169

Поки перейдемо до політики, зачепимо іншу тему. Прийшла весна.

472

Поліцаї нарешті почали щось шукати… Гадаєте: знайдуть?

1245 3

Відчуття наближення певного зриву цивілізаційного відбулось доволі непомітно.

405 2
15.04.2019

Нещодавно над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС було виявлено таємничий літаючий об'єкт.

315
12.04.2019

Вперше в історії астрономам вдалося отримати чітке зображення чорної діри.

209
05.04.2019

У США користувачі соцмереж виклали кадри з відеореєстраторів, де видно, як величезна блакитна куля, пролітаючи, згорає в атмосфері.

382
02.04.2019

Для цього потрібно помолитися в певний час і бути щирим у своїх проханнях.

1067 1
18.03.2019

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

868
05.04.2019

Якось садівник звернувся до письменника...

411
18.04.2019

17 квітня до Івано-Франківська привезли бюлетені для голосування у другому турі на виборах президента України.

709
17.04.2019

Алеї зі слив Пісарді вже зацвіли на вулиці Лесі Українки та поблизу обласної філармонії.

2163
16.04.2019

Менше аніж за два тижні українці святкуватимуть одне з найвеличніших християнських свят року — Великдень.

1060
16.04.2019

З початку року прикарпатські батьки найчастіше називали своїх дітей такими іменами, як...

2738